1. Низинка («низь», «низя», «низінне», «спідниця», «збирання», «навиворіть») – лише неповний перелік назв однієї з найулюбленіших технік вишивки, що була поширена на Поділлі, Гуцульщині, Буковині, Покутті, Опіллі, Бойківщині, Надсянні та Закарпатті. 

2. Низинка є досить архаїчною технікою вишиття, адже імітує перебірне ткання. 

3. Вишивається здебільшого з внутрішнього боку полотна, звідки й дістала назву.

4. Низинка вишивається технікою «уперед голкою», зазвичай непарною кількістю ниток у стібку.

5. За способом виконання поділяється на просту і замкову («завіртане»), а за напрямом – на поздовжню та поперечну.

6. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. низинка була здебільшого монохромною або двоколірною. Найпоширенішими були червоний, синій та чорний кольори, поступово відбулися зміни – і кольорова гама стала поліхромною.

7. Якщо кольорів два або більше, то основний колір має назву «розвід», а додатковий (додаткові) – «заповнення». Розвід шиється зісподу, а заповнення виконується з лицевого боку.

8. Орнаменти низинки практично всі геометричні, рослинно-геометричні трапляються вкрай рідко.

9. У ХІХ ст. низинка використовувалася виключно для оздоблення одягу, а у ХХ ст. була адаптована для вишивки рушників, подушок тощо.

10. У деяких населених пунктах на Гуцульщині низинку вважають «ґідчим шиттєм», тобто таким, яке придумав дідько, саме тому не використовують цю техніку для вишивання хрестильних і шлюбних сорочок.

 Просимо поширювати та доповнювати!

Володимир Щибря  к. і. н., директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистент кафедри фольклористики.