Різанина. Жива традиція
Різанина. Жива традиція-290-image

 

 

Ще одна думка, котру добре ілюструє експозиція «Жива традиція: моя сорочка» На виставці можна побачити понівечені старі сорочки. Поїджені гризунами й комахами, вкриті їдкими плямами, з втратами. Поруч – відтворені нові. «Діти» старих пошкоджених. Чепурні, охайні.

 

Жіноча сорочка. Вишиванка. Школа української вишивки Prekrasa Studio. Навчитись вишивати старовинними техніками.

 

Якби не було старих сердег, нові б не «народилися». Їм нізвідки було б взятись. Для вивчення та відтворення важлива очна можливість роздивитись, торкнутись, пізнати особливості шитва.

 

Жіноча сорочка. Вишиванка. Школа української вишивки Prekrasa Studio. Навчитись вишивати старовинними техніками.

 

 

Для цього вагомий навіть клаптик, вцілілий фраґмент. Не торканий, не перекроєний, не «врятований» та з «другим життям» у вигляді нашивки на блокнот чи блузку.

 

 

Жіноча сорочка. Вишиванка. Школа української вишивки Prekrasa Studio. Навчитись вишивати старовинними техніками.

 

 

Бо справжнє друге життя понівечених сорочок – це оці «діти», а не різанина й перешивання, котре вщент нищить можливість дослідження. Як не крути нову блузку з пришитими шматками старих сорочок, не довідаєшся нічого ні про крій оригіналу, ні про його особливості, способи оздоби країв, пропорції, композицію. Навіть коли сорочка в паскудному стані, вона – джерело інформації. Ріжучи її, людина відрізає шанс на вивчення та можливість відтворення з неї отих «дітей» – реконструкцій.

 

 

Жіноча сорочка. Вишиванка. Школа української вишивки Prekrasa Studio. Навчитись вишивати старовинними техніками.

 

 

Якою б естетичною (хоча це суб’єктивність, предмет смаку й свідомости) не видавалась перспектива порізати й пришити старе вишиття на новий модний виріб, воно того не варте. Бо в сучасності вишиваний одяг – не базова потреба, сформована суспільним укладом, а симоволічна річ, покликана демонструвати національну ознаку, ідентичність. Як заради демонстрації ідентичности, котра містить і культурну складову, можна нищити культурний артефакт? Це суперечить саме собі.

 

 

Жіноча сорочка. Вишиванка. Школа української вишивки Prekrasa Studio. Навчитись вишивати старовинними техніками.

 

 

Зрозуміло, чому ріжуть сорочки, горе «дизайнери». Це суто про гроші. Дешевше купити й пошматувати старе, прикриваючись ідеєю реюзу, ніж замовити в майстрині сучасне відтворення вподобаних взорів. Але, знову ж таки, попит диктує пропозицію.

 

Жіноча сорочка. Вишиванка. Школа української вишивки Prekrasa Studio. Навчитись вишивати старовинними техніками.

 

Це безкрає поле для праці й осмислення. Важливою його ланкою є можливість побачити альтернативу, котру демонструє виставка. Тож щиро рекомендую оглянути наживо старі артефакти і їхнє справжнє нове життя, відвідавши експозицію «Жива традиція». Придивіться до ран старих сорочок і вразіться, як, не зважаючи на них,  ті сорочки (подекуди лише кавалки) породили не менш майстерні речі.

 

Виставка Майстерні Маґди Дзвін в Національному музеї ім.А.Шептицького, Пр.Свободи 20, м.Львів