Хуста (хустка) належить до однопалатних виробів, це – прямокутний або квадратний шматок полотна чи фабричної бавовняної тканини, декорований, як правило, багатим орнаментом. Ширина зазвичай майже 50 см, довжина залежить від смаку господині, але не більше 60–70 см.

 

Новорічно-різдвяні свята характерні тим, що в цей час хрещені батьки носять гостинці своїм маленьким хрещеникам, які ще не ходять ні щедрувати, ні засівати. Гостинці обов’язково зав’язують у хусту (паралельно вживалася назва «хустка»). Її використання винятково обрядове. В ній носили до церкви святити паску, яблука й мед, в неї клали «панахиду», коли у церкві поминали померлих.

 

 

Коли йшли на поминальні обіди, а йшли обов’язково з хлібом, його загортали в хусту. В ній носили «пироги» кумам, гостинці, на ній підносили хліб, запрошуючи на весілля та зустрічаючи почесних гостей, у хусту загортали хліб, виряджаючи молодих до оселі нареченого, нею накривали хліб на столі. Такий тісний обрядовий зв’язок із хлібом вказує на давнє існування хусти.

 

 

Використання хусти в різних життєвих ситуаціях зафіксував у своєму «Діяріуші» 1717–1767 років Яків Маркович: «кума дала мені хустку, а я їй червоного», «получил письмо из дому от сестры с присылкою двух хусток».

 

 

З яких хронологічних глибин йде існування хусти достеменно невідомо. Дуже схожу на хусту річ бачимо заткнутою за пояс Богородиці-Оранти, мозаїчне зображення якої вміщене в консі центральної апсиди Софії Київської.

Декоративні композиції залежали від форми. Для прямокутних застосовували смугасто-поперечну схему. У ХХ столітті робили довшим сам виріб і вишивали декілька орнаментальних смуг, чим наближали вигляд хусти до рушника. Квадратна форма тягне за собою розробку трьох композиційних схем. Одна з них схожа на згадану композицію з двома великими мотивами на кінцях. Друга – має великі мотиви по кутах, маленькі – між ними біль країв та центральний мотив, а також обрамлення смугою орнаменту по периметру. Третя композиція – картата – ймовірно з’явилася у першій половині ХХ століття під впливом ткацтва. Все поле хусти розкреслене на невеликі картки, в яких вміщені декоративні мотиви – один або декілька: більший у центрі, дрібні – у кутах. Немає сумніву, що смугасто-поперечна композиція має дуже глибокі корені. Про квадратну схему можна сказати, що вона вже існувала у XVІІ столітті.

На Чернігівському Поліссі донині повсюдно використовують виготовлені вже у другій половині ХХ століття вироби під назвою хуста.

У зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігаються 40 хуст середини XVІІІ – середини ХХ століть із різних куточків Чернігівщини. Через закриття у 2006 році Музею народного декоративного мистецтва Чернігівщини твори не експонуються, а зберігаються у фондосховищі.

Віра Зайченко. Вишивка Чернігівщини. – 2010. – Видавництво «Родовід».

 

Щоб зберегти допис в Улюблених і завжди мати під рукою в вашому особистому профілі - просто натисніть ❤️